Понад дві з половиною тисячі років тому на схилах афінського пагорба кілька тисяч людей сиділи просто неба і дивилися на людей у масках, які розігрували історії про богів і героїв. Вони сміялися, плакали і виходили звідти іншими. Саме так починався театр.
Давньогрецький театр — це не просто стародавня розвага. Це місце, де вперше виникли поняття, якими ми користуємося досі: трагедія, комедія, сцена, хор, катарсис. Без Греції не було б ні Шекспіра, ні Чехова, ні сучасного кіно.
Як виник давньогрецький театр
Грецький театр виріс із релігійних обрядів на честь бога Діоніса — покровителя виноградарства, вина і творчого натхнення. Щороку в Афінах проходили Діонісії — свята з піснями, танцями і жертвоприношеннями.
Центральним елементом цих обрядів був дифірамб — хорова пісня на честь Діоніса, яку виконував хор із пятдесяти чоловік. Поступово дифірамби ускладнювалися: з’явилися солісти, які вели діалог із хором, потім — розповідні елементи, потім — костюми і маски.
Традиція пов’язує народження театру з іменем Феспіда — афінського поета VI століття до нашої ери. Саме він, за переказами, вперше відокремив одного виконавця від хору і зробив його актором, який розмовляє від імені персонажа. Це сталося приблизно у 534 році до нашої ери — і саме цей рік вважають датою народження європейського театру.
Есхіл додав другого актора, Софокл — третього. Так поступово хор відійшов на другий план, а діалог між персонажами став основою дії.
Будова давньогрецького амфітеатру
Грецький театр був архітектурним досягненням не меншим, ніж художнім. Будівлі зводили на природних схилах пагорбів — це забезпечувало природну акустику і місця для глядачів без складних конструкцій.
Основні частини давньогрецького театру:
- орхестра — кругла площадка в центрі, де виступав хор. Назва походить від грецького «танцювати». Саме тут відбувалася основна дія;
- театрон — місця для глядачів на схилі пагорба. Звідси і слово «театр». Ряди йшли півколом навколо орхестри і могли вмістити від кількох тисяч до двадцяти тисяч людей;
- скена — будівля за орхестрою, яка служила і декорацією, і місцем для переодягання акторів. Від цього слова походить наше «сцена»;
- проскеній — передня стіна скени, перед якою відбувалася частина дії. З часом саме проскеній став основним місцем гри акторів;
- пароди — бічні проходи між театроном і скеною, через які входили хор і актори.
| Частина театру | Грецька назва | Призначення |
|---|---|---|
| Місця для глядачів | Театрон | Розміщення публіки на схилі |
| Кругла площадка | Орхестра | Виступ хору, основна дія |
| Будівля за сценою | Скена | Декорація, переодягання |
| Передня стіна | Проскеній | Місце гри акторів |
| Бічні проходи | Пароди | Вхід хору і акторів |
Найкраще збережений грецький театр — театр в Епідаврі, побудований у IV столітті до нашої ери. Він вміщав до чотирнадцяти тисяч глядачів і досі використовується для театральних вистав. Акустика там така, що монета, впущена на орхестрі, чутна з останнього ряду.
Актори і маски давньогрецького театру
Грецький театр мав кілька особливостей, які здаються дивними з сучасної точки зору — але мали цілком логічне пояснення.
Усі ролі виконували чоловіки. Жінки не допускалися до сцени — і навіть питання про те, чи могли вони бути глядачами, досі залишається дискусійним серед істориків.
Кількість акторів була обмежена: спочатку один, потім два, потім три. Саме тому кожен актор міг грати кілька ролей в одній п’єсі — міняючи маску і костюм. Маска вирішувала кілька завдань одночасно:
- Показувала тип персонажа — стать, вік, соціальний статус, емоційний стан.
- Посилювала голос — рот маски був відкритий і діяв як рупор.
- Дозволяла одному актору грати кілька ролей без плутанини для глядачів.
- Забезпечувала видимість з великої відстані — риси обличчя були перебільшені.
- Створювала дистанцію між актором і персонажем — важливий принцип грецького театру.
Костюми також відрізнялися від сучасних. Актори в трагедіях носили коти́рни — взуття на товстій підошві, яке збільшувало зріст і надавало фігурі монументальності. У комедіях костюми були навмисно гротескними і комічними.
«Маска не приховує обличчя актора — вона відкриває обличчя персонажа. У цьому вся різниця між притворством і мистецтвом.»
Жанри давньогрецького театру
Грецький театр виробив три основні жанри, які стали фундаментом для всієї подальшої драматургії.
Трагедія
Трагедія — найстаріший і найпрестижніший жанр грецького театру. Сама назва, ймовірно, означає «пісня цапів» — через козячі шкури, в які вдягалися перші виконавці дифірамбів.
Грецька трагедія зображала людину в нерівній боротьбі з долею, богами або власними пристрастями. Головний герой — завжди людина виняткова, але з фатальною помилкою або слабкістю. Ця слабкість зрештою веде його до загибелі — і через це страждання глядач переживає катарсис.
Катарсис — поняття, введене Аристотелем у «Поетиці» — означає очищення через співпереживання. Глядач, відчуваючи жах і жалість до героя, ніби звільняється від власних пригнічених емоцій.
Три великі трагіки Греції:
- Есхіл (525–456 до н.е.) — «Орестея», «Прометей закутий». Увів другого актора, надав трагедії монументального характеру;
- Софокл (496–406 до н.е.) — «Едіп-цар», «Антігона». Увів третього актора, поглибив психологію персонажів;
- Евріпід (480–406 до н.е.) — «Медея», «Іфігенія в Авліді». Наблизив героїв до звичайних людей, додав реалізму і суперечливості.
Комедія
Комедія з’явилася пізніше трагедії і довгий час вважалася менш престижним жанром. Але саме вона дозволяла говорити про те, про що в трагедії говорити не можна було: критикувати політиків, висміювати соціальні вади, жартувати над богами.
Аристофан — головний комедіограф Греції — використовував театр як трибуну для гострої політичної сатири. Його «Хмари» висміювали філософів і зокрема Сократа. «Лісістрата» — антивоєнна комедія про жінок, які відмовили чоловікам у близькості, поки ті не припинять воювати.
Пізніша грецька комедія — так звана «нова комедія» Менандра — відійшла від політичної сатири до побутових сюжетів: любовні інтриги, непорозуміння, щасливі фінали. Саме ця традиція передалася римській комедії і через неї — до сучасних романтичних комедій.
Сатирівська драма
Менш відомий третій жанр — сатирівська драма. Це коротка п’єса, яку ставили після трилогії трагедій як своєрідний емоційний відпочинок для глядачів.
У ній брав участь хор із сатирів — напівлюдей-напівкозлів із почту Діоніса. Жанр поєднував міфологічні сюжети з грубуватим гумором і фізичною комікою. З усіх сатирівських драм повністю зберігся лише «Кіклоп» Евріпіда.
«Грецький театр навчив людство двох речей: що сміятися і плакати можна про одне й те саме — і що обидві ці реакції роблять нас більш людяними.»
Театральні змагання в Давній Греції
Грецький театр був не просто розвагою — він був змаганням. На великих Діонісіях у Афінах драматурги змагалися між собою: кожен представляв тетралогію — три трагедії і одну сатирівську драму.
Організація фестивалю була справою державної ваги:
- Архонт — головний міський чиновник — відбирав драматургів для участі у змаганнях.
- Хорег — заможний громадянин — фінансував постановку за власний рахунок як громадський обов’язок.
- Хор із п’ятнадцяти чоловік репетирував протягом кількох місяців.
- Журі з десяти суддів оцінювало вистави і визначало переможця.
- Переможець отримував вінок із плюща — символ слави і причетності до Діоніса.
Перемога на Діонісіях була великою честю. Есхіл переміг тринадцять разів, Софокл — двадцять чотири рази, Евріпід — лише чотири, хоча сьогодні його вважають найбільш читаним із трьох.
Спадщина давньогрецького театру
Те, що виникло в Афінах у VI столітті до нашої ери, не зникло разом із античністю. Грецький театр передав свою спадщину римській драмі, а через неї — всьому європейському театру.
Поняття, які ми досі використовуємо — трагедія, комедія, сцена, хор, катарсис, драма — грецького походження. Структура п’єси з експозицією, розвитком дії, кульмінацією і розв’язкою описана Аристотелем у «Поетиці» і досі є основою драматургії.
Грецькі сюжети не старіють. «Едіп-цар» Софокла став основою для психоаналізу Фрейда. «Антігону» ставлять як політичну п’єсу в країнах із авторитарними режимами. «Медею» переосмислюють феміністки. Ці тексти продовжують говорити — бо говорять про те, що не змінюється.
Давньогрецький театр був першим місцем, де суспільство публічно говорило саме з собою про найважливіші речі: справедливість, влада, любов, смерть, відповідальність. І в цьому сенсі театр не змінився досі.
